Ця зима видалась особливо суворою, ще в грудні влупивши по Обирку двадцятиградусним морозом. Я намагався топити економно, спалюючи не більше кошика дров на день, від чого у кота в мисці по ранках з’являлась крига, а мені довелось писати книжку в рукавицях.
Зігрівався ранковою гімнастикою, вибігав голим на сніг і обливався. До кінця 2012 року основна частина книжки була готова, але я відчув що вже не зможу втримати її на власних плечах. На допомогу прийшов мій добрий друг, письменник і журналіст Павло Солодько. Ми сиділи в засніженій хаті, топили піч і читали рукопис. Паша лишився задоволеним, сказав що це треба публікувати. Порадив, щоб я не здавався і продовжував в тому ж дусі. Але після його від’їзду я відчув що більше не можу. Що мені негайно, просто зараз треба виходити з хати і їхати світ за очі, в Африку. Так я і зробив.

   Знайшов в інтернеті дешевий квиток Москва – Тель-Авів. Взяв в рюкзак спальник, бритву і москітну сітку, яка виглядала кумедно в такий собачий холод, вийшов на трасу і поїхав до Москви і далі, «на далекий Схід з власним гаремом» – влучно зауважила колега з МЗС. Цього разу зі мною були самі лише дівчата: двоє дорослих і двоє маленьких.

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_04

   Ми провідували старих друзів, купалися в морі і засмагали на пляжах Ізраїля і Єгипту. Але все це було не те. Не те, що змусило мене залишити рідний хутір з повним погребом картоплі і смачнючої консервації. Ця пустеля і вічно солона вода почали мене обтяжувати. Тоді ми поїхали далі, в бік Судану.

   Містечко на березі Нілу називалось Асуан. Ми кинули речі в кімнату замурзаного готелю і вийшли на вулицю. Довкола носились запряжені кіньми карети, візничі звідусіль гукали покататись або бодай купити гашишу, сигналили наполегливі таксисти, не даючи ступити і кроку.

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_07

   По обидва боки вулиці розташувались кофе-шопи у яких місцеві, переважно чорношкірі чоловіки у сукнях, сьорбали чай і потягували каль’яни. Нам хотілось скоріше заховатись від вуличного гамору, сісти за встелений брудною клейонкою столик і випити солодкого чаю.
– Один долар за каль’ян і один за кожну чашку чаю! – зухвало заявив офіціант.
Дивно, як ці люди, що в більшості перебувають за межою бідності повально можуть дозволити собі пити такий дорогущий чай! Ми не хотіли знову виходити на вулицю. Тому замовили один каль’ян для дорослих і один чай для дітей.
– Лише один? – невдоволено фиркнув офіціант.

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_02

   Що ж привело мене в це непривітне містечко? Куди їхати тепер? Мені хотілось зануритись у зелені джунглі кокосових і бананових пальм, рвати манго і гуаяву просто з гілок. Треба шукати корабель!
Ми допили чай і вийшли на вулицю. Майже відразу до нас підійшов Міго і запропонував подорож на кораблі. Ми не вагаючись пішли за ним у порт. Човен виявився вітрильником нубійського типу фалука. Міго не дуже добре говорив англійською, тому зателефонував своєму приятелю Мустафі.

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_05

   Поки ми чекали капітан пригостив нас омріяним солодким чаєм.

   Переговори були короткі і за гуманну ціну ми домовились про тижневу подорож по не туристичній частині Нілу. Корабель оснащено газовою плитою, тому готувати ми вирішили самі.

   Я думав, що Ніл брудна, повна крокодилів річка. Але виявилось що з 1970 року біля Асуану збудували дамбу і бруд з крокодилами лишився по той бій стіни. Ми цілий час просили зупинитись на білосніжних пляжах безлюдних островів і купались у прозорій воді. Вночі розводили вогнище з пальмового гілля і запікали свіжопійману рибу і овочі у фальзі.
Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_03

   Провідали село, де живе родина капітана Міго і познайомились з його симпатичною, трохи косоокою дружиною та маленькими чорношкірими дітками.
Моя малеча освоїлась і вже сміливо бігала по трапу на берег і назад. Магда навчилась мити руки, звішуючись з корабля на ходу, від чого моє серце завжди завмирало, але я не наважувався їй заборонити.

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_01

   Наприкінці мандрівки мали справжнє шоу: капітан пришвартував човен і повів нас до «кемел-маркету» – базару де місцеві торгують верблюдами, коровами, вівцями і віслюками. Це було кльове місце. Жодного туристичного сервісу, під ногами гори лайна, з усіх боків мекають, бекають та іржуть тварини. Місцеві чоловіки і підлітки поголівно одягнені у плаття показують на нас пальцями, сміються.
Ми теж показуємо пальцями: «О, дивись, у верблюдів передні ноги зв’язані!», «О! Дивись як малий на віслюку поскакав!!»
Наші дітки накатались на всьому чому можна і ми повернулись на човен. По дорозі назад мені дозволили керувати кораблем. Тоді я згадав, що відколи я ходжу з табуретом по материках цілий час мріяв про яхту. Вона коштує дорого та й поводитись з нею я не вмію, а вчитись, маючи двох діток, вже ніби і пізно. Але ось фалука, невеличкий річковий човен – саме те що мені треба!

   Я написав лист другові, він позичив мені гроші і я купив фалуку. Купив в долях з капітаном Міго. Той теж не мав грошей. За нього заніс Мустафа. Магда сказала, що допоможе зробити з човна будинок принцеси і я подумав, що це гарна ідея!

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_00

   Оформлення документів забрало тиждень. Цей час ми жили в нубійському селі, в домі Міго і встигли потрапити на справжнісіньке сільське весілля. Народ тут дуже віруючий, а Коран суворо забороняє алкоголь. Тож всі пили чай!
А ще в державній установі, де ми оформлювали вітрильник, типу нашого МРЕУ, я побачив як всі чиновники вишли в коридор, лягли на килим і молились. Це викликало суперечливе враження. З одного боку: «Фанатики!» А з другого, – чиновник після молитви, навіть промовленої механічно, зовсім по іншому поводиться з відвідувачами.

Шукранія_перший_український_вітрильник_на_Нілі_06

   Перед від’їздом витягли фалуку на берег, почистили і пофарбували дно, борти, нутрощі. І я вивів на борту нову назву «Шукранія», що складається з двох арабських слів «шукран» (дякую) і «Укранія» (Україна). Цієї осені, десь в наприкінці жовтня, я планую знову летіти до Єгипту, а тим часом капітан Міго чекає всіх на борту вдячної України!

Діліться з друзями та залишайте свої думки в коментарях!
    Схожі статті:
    Музика, яка подорожує
    Андалусія. Корида, фламенко та іспанський колорит
    Габон. Більше, ніж путівник

    Залиште відгук

    Ви повинні бути авторизовані, щоб залишити коментар.