Высоко над семьею гор,

Казбек, твой царственный шатер

Сияет вечными лучами.

Твой монастырь за облаками,

Как в небе реющий ковчег,

Парит, чуть видный, над горами.

А. Пушкин, “Монастырь на Казбеке”

   Кавказькі вершини зустріли мене ще під час польоту в літаку. Ельбрус привітно посміхався білим снігом на фоні неймовірно синіх неба та моря, що злились би докупи, якби не ці величні гори.

Дорога_в_гори_Казбегі_01

   Після прильоту в Кутаїсі та проходження паспортного контролю всі пасажири поспішили до виходу, де вже очікували завбачливі водії маршруток, що за 10 доларів були готові везти до Тбілісі. Знаючи, що ціна повинна бути в півтора рази менша, я пішов до траси, що видна вже з виходу, і не прогадав. За декілька хвилин я вже їхав в маршрутці в сторону столиці Грузії. Хоча на цьому бусі судилось добратись лише до виїзду з Кутаїсі. Оскільки машина не заповнилась, маршрутчики, вибачившись, пересадили мене і ще двох пасажирок в іншу, домовившись з її водієм.

Дорога_в_гори_Казбегі_02_2

   По дорозі до Тбілісі було все: неймовірні краєвиди, екстремальне водіння грузинських водіїв, коли на швидкості 100 км/год з однієї маршрутки в іншу передають мобільний телефон, розповіді напарника водія бусу, Ролана, про все, що ми зустрічали на своєму шляху, включно з історичними фактами та подробицями, зупинки на перевалі, коли мотор мало не закипав від спеки. В цьому вирі подій 4 години дороги пролетіли дуже швидко, і ми прибули до станції метро, що є також автовокзалом, Дідубе.

   Звідси за 10 ларі можна добратись до селища Степанцмінда (колишнє-Казбегі), що знаходиться за 12,5 кілометрів від кордону з Північною Осетією. Маршрутки відправляються з Дідубе цілий день, я їхав останньою в 7 годині вечора. Дорога на північ від Тбілісі, що тягнеться аж до Владикавказу, носить назву Військово-грузинської. Наразі це єдиний шлях, доступний для в’їзду з північного кордону Сакартвело.

   Сонце поволі спадало, але це було навіть добре. Спека минула, а промені залили пейзажі новими кольорами. Ананурська фортеця промайнула повз, гордо розташовуючись на водосховищем Жинвалі. Краєвиди швидко змінювались, не перестаючи дивувати своєю неймовірною красою. Ось маршрутка проїжджає гірськолижний курорт Гудаурі і поволі піднімається на Хрестовий перевал – Джварі (найвищу точку дороги – 2379 м). На даний момент, ця частина дороги залишається найбільш небезпечною взимку та неприємною влітку. Хоча ремонтні роботи ідуть постійно, дорогою в прямому сенсі слова це поки назвати важко. Якщо їхати на машині, то місць, щоб зупинитись та, роззявивши рота, милуватись краєвидами більш, ніж достатньо. Чого лише варті галереї, зроблені спеціально для зимового форс-мажору, коли дорогу може раптово накрити лавина.

Дорога_в_гори_Казбегі_02

Дорога_в_гори_Казбегі_03

   Нарешті пізнього вечора ми прибули в Казбегі. Я швидко знайшов гестхауз “Ломі”, де наперед домовився за кімнату, і подзвонив власнику Лео Суджашвілі. Виявилось, що крім мене там було дві пари одеситів та їх супровід у вигляді грузина Гії. Вмить пішли тости за Грузію, за гостинність та несподівану зустріч. :-) Коли вино було випите, а тости висловлені, настав час відпочити. 7,5 годин в дорозі від Кутаїсі до Казбегі, а все найцікавіше було попереду.

   Оскільки я був в Степанцмінді два повні дні, то вирішив розбити їх на окремі маршрути. Вранці першого дня я спакував рюкзак та вирушив автомобільною дорогою до селища Гевлеті. Шлях пролягає через Даріальську ущелину. Це місце однозначно заставить вас захоплено згадувати про нього ще дуже довго. Справа шумить нестримний Терек (грузинською – Тергі), зліва над дорогою нависають величезні скелі.

Дорога_в_гори_Казбегі_04

Дорога_в_гори_Казбегі_05

   За дві години я дійшов до роздоріжжя біля самого Гевлеті. Далі стежка тяглась вгору, погода мінялась з сонця на хмари, час від часу накрапав дощ, але ніщо не могло зіпсувати настрій, який запанував в мені з часу приїзду в цю неймовірну місцевість.

Дорога_в_гори_Казбегі_06

   Півгодини і я біля пункту призначення. Водоспад Гевлеті, надзвичайно красивий, особливо в світлі ранішнього сонця. Природа навколо не схожа ні на що інше, бачене до цього.

Дорога_в_гори_Казбегі_07

  Після відвідин водоспаду я вирішив піти до грузинського-російського кордону. Ще година пішки, і переді мною відкрився Даріальський монастир.  Цей грандіозний проект почали реалізовувати лише в 2004 році, але виглядає він так, ніби вже купу років стоїть саме в цьому місці. І це попри те, що збоку продовжується його забудова (!). Не знаю чи причетний до цього патріарх Грузії, який, до речі, родом з Казбегі, але задум та розташування монастиря дійсно вражають.

Дорога_в_гори_Казбегі_08

   Насолодившись краєвидами, я застопив українську фуру і в компанії водія з Богуслава добрався назад в Казбегі. Решта дня пройшла в оглядинах самого міста, де навіть стадіон виглядає дуже специфічно на фоні неймовірних гірських краєвидів.

Дорога_в_гори_Казбегі_09

   Поїсти в Казбегі можна в декількох місцях, як правило, ціна за вечерю буде в районі 15 ларі. Найдешевші заклади знаходяться відразу біля дорожнього вказівника на Владикавказ. Інколи можна замовити їжу прямо в гестхаузі, в такому випадку це вийде дешевше. В “Ломі” я платив за проживання 20 ларі, а з дворазовим харчуванням ціна мала б бути порядка 35. До речі, про особливості перебування в Казбегі. Гроші краще обміняти заздалегідь в Тбілісі чи Кутаїсі, бо банк в Степанцмінді працює нестабільно і міняє гроші по трохи завищеному курсу. Щодо інтернету, то знайти його дуже проблематично. Виявилось, що він є лише в готелі та одному гестхаузі, де за використання вай-фаю попросили гроші.

Дорога_в_гори_Казбегі_10

   Ввечері першого повноцінного дня погода різко зіпсувалась. Почалась гроза, навколо блискало та гриміло. Навіть на декілька годин пропало світло у всьому селищі. Тільки найдорожчий готель мерехтів своїми вогнями, завдяки власному генератору. :-) А з іншого боку крізь хмари проглядались обриси храму на горі.

Дорога_в_гори_Казбегі_11

   В цей момент я не міг повірити, що наступного дня мені вдасться здійснити задумане. Але вранці я виглянув у вікно і побачив ось таку картину. Друга вершина Грузії, Казбек, та церква Гергеті Самеба були як на долоні. Дорога до храму займає 6,5 км, якщо пересуватись машиною або йти автомобільним шляхом (до слова, за машину просять 50 ларі до вершини гори). В випадку, якщо є бажання скоротити та зекономити, можна йти напряму – тоді по часу шлях займе годину та менше трьох кілометрів.

Дорога_в_гори_Казбегі_13

Дорога_в_гори_Казбегі_12

   Гергеті Цминда Самеба розташовується на горі висотою 2170 метрів. Вона була побудована в XIV столітті, хоча з того часу всередині залишилась лише одна фреска. В церкву можна попасти лише в штанях чи спідниці, але при бажанні на вході дають ось такий фартух.

Дорога_в_гори_Казбегі_12_2

   До речі, в Казбегі є чудовий чоловічий хор “Jvaruli”, де, в тому числі, співає теперішній голова селища, а також син вже згадуваного Лео. Народна пісня про церкву на горі теж запам’ятається надовго.

   Після години в храмі та околицях я вирішив продовжувати свій шлях наверх. Моєю ціллю був льодовик Гергеті, що починається на висоті 3200 м над рівнем моря (хоча нижня межа може коливатись). По дорозі я зустрів пастуха, з яким ми розговорились про життя. Він дав свій номер телефону про всяк випадок та обіцяв допомогти в разі потреби. Все-таки дорога довга, до снігу довелось йти близько чотирьох годин, але врешті це було того варто. Наверх є два основні шляхи – “зимова” та “літня” дороги. Перша йде по хребту, інша траверсом. Напередодні ввечері Лео розповідав мені історію про українську сім’ю, що майже вся загинула під лавиною цієї зими, бо вибрала не ту дорогу до льодовика. На щастя, літом така проблема не виникає, але ця розповідь вкотре послужила нагадуванням того, що з горами потрібно завжди бути на “Ви”.

Дорога_в_гори_Казбегі_14

   Загалом шлях до льодовика надзвичайно мальовничий. Над селищем нависає гора Куро, яку час від часу окутують купчасті хмари. На пасовищах гуляють корови, вівці та навіть віслюки, в траві повзають ящірки та гусениці, а рельєф міняється від різноманітних квітів до каміння, дуже схожого на рідне горганське.

Дорога_в_гори_Казбегі_15

Дорога_в_гори_Казбегі_16

Дорога_в_гори_Казбегі_17

Дорога_в_гори_Казбегі_17_2

   Врешті сніг стає таким близьким, що до нього можна доторкнутись рукою. Ще кілька десятків метрів і перед очима відкривається льодовик, а організм вимагає відпочинку біля пам’ятного хреста на перевалі Соберце (близько 3000 м над рівнем моря). До проміжної зупинки по дорозі до вершини Казбеку – метеостанції, залишається близько 600 метрів. На фото внизу видно схил, через який траверсом йде стежка аж до фактичного початку льодовика. Але навіть попри те, що на мені була термобілизна, дощовик та ще трохи речей в наплічнику, на такій висоті моментально стає холодно та вітряно. Вже за декілька хвилин мого перебування там, наверх почали підійматись густі хмари, які обіцяли накрити все навколо до непросвітного туману. :-| Тому я вирішив не жартувати з погодою та спустився назад до церкви. Шлях вниз зайняв лише годину часу, а дорога закінчилась спілкуванням з настоятелем Гергеті Самеба о. Антонієм, що завжди готовий допомогти порадою, та знайомством з мандрівником з Києва, Дімою, якого теж волею випадку занесло в ці краї.

Дорога_в_гори_Казбегі_18

Дорога_в_гори_Казбегі_19

  Історіями про подорожі за келихом вина та величезним хачапурі (не уявляю як його можна з’їсти самому :-) ) завершувалось моє знайомство з Казбегі. Впевнений, що воно буде мати продовження, адже там залишилось ще багато місць, які варті уваги. Кельське вулканічне плато, Бетлемська печера по дорозі на Казбек, фортеця в селищі Сно, ущелина Трусо, де починає своє життя Терек – це все буде знову манити на північ Грузії, в гори, які неможливо забути.

Діліться з друзями та залишайте свої думки в коментарях!
    Схожі статті:
    7 питань про Гамбург
    Местіа:Чалааді,Корулді та історія Сванетії
    Стамбул. Історія,сучасність і котики

    Залиште відгук

    Ви повинні бути авторизовані, щоб залишити коментар.