Вже більше півроку пройшло з того часу, як почався Майдан в Києві. Не варто нагадувати за що вийшли люди тоді і за які цінності стояли та боролись згодом. Всі хто був на майдані Незалежності чи Грушевського, Інститутській чи Хрещатику стояли проти бандитської системи, проти того, щоб на кожному кроці народ обдирали “як липку”, а ми і далі продовжували це мовчки терпіти. Як боротись з системою – основне питання, яке стояло перед українцями під час революції і яке залишається актуальним і сьогодні.
   Так склалась ситуації, що відносно недавно мені довелось подавати документи на польську національну візу. Здавалось би, три річні мультишенгени мали би мати якийсь вплив на загальну картину, але все було як вперше. З часу запровадження візових центрів подача документів на візу стала дещо простішою, але це лише на перший погляд.
  За посередництво в подачі документів оплата зросла до 285 гривень, а технологія відкриття вільних дат для подання документів залишилась такою ж непридатною. В намаганнях записатись через інтернет чи по телефону безуспішно пройшло більше двох тижнів. В результаті єдиним прийнятним варіантом виявився візит до консульства. На зустріч з черговим консулом потрібно приходити, як мінімум, за годину до початку прийому, тобто о 8 ранку. В 9 починають рухатись три черги: по реєстрації, по карті поляка та з людей, які, в надії на вдачу, прийшли поговорити з консулом.
    Як правило, черга рухається доволі швидко, хоча і бувають винятки. Мені довелось прочекати на вулиці Івана Франка,108, де знаходиться львівське консульство РП, близько 7 годин, поки я отримав можливість пояснити свою ситуацію. Тішить те, що поляки йдуть назустріч, і практично всі, хто приходив з проханнями до консула, отримали можливість подати документи позачергово. Наступного дня процес подання документів в візовому центрі на Садовій,2А зайняв всього 5 хвилин. А на виході вже чергували хлопці, які за кількасот гривень були готові записати в чергу, попасти в яку інколи просто нереально за звичайних умов.
    А все тому, що поки не буде прозорих схем запису на подання документів, поки будуть залишатись купи посередників та бюрократів на шляху до звичайної процедури, до того часу все залишиться по-старому.

    Тішить, що віднедавна почали реєструвати за новою схемою, яка в теорії мала би значно покращити ситуацію з поданням документів через візові центри. Поки шахраї не придумають свої контрметоди. :-|

How_to_fight_bureaucracy
   Вже за кілька днів після візиту до консульства мені довелось відправитись в ще одну цікаву структуру – паспортний стіл. Державна Міграційна Служба за останній рік привертала до себе увагу всіма можливими способами. І що найцікавіше, ні копійки не заплатила за це піарщикам чи рекламним агенціям. Практично весь цей час тривав гучний процес в Запорізькій області пов’язаний з вартістю закордонного паспорта. Лише в грудні 2013 року було винесено остаточне рішення Вищого Адміністративного Суду України, яке не підлягає апеляції – ціна паспорта 170 гривень.
    Заходимо на сайт ДМС і бачимо, що офіційно прописана там вартість закордонного документа 377 гривень. Виявляється, що держава бере за його оформлення 3 платежі:
1. 170 грн – фактична ціна оформлення документу, для виїзду закордон
2. 87,15 грн – ціна додаткових послуг ДМС від яких можна відмовитись за письмовою заявою згідно постанови КМУ №1098. По суті, це оплата за те, що вам на місці зроблять фотографію та заповнять за вас анкету-заяву. Ці дві речі можна без проблем зробити самостійно.
3. 120 грн – ціна бланку паспорта, оплату за який відмінили ще в 2011 році. Мало того, паспорт є власністю держави, а тому в будь-якому випадку його доведеться повернути в кінці терміну дії.
    На практиці виходить, що рішення ВАСУ для “паспортного столу” нічого не важить. Якщо ви спробуєте подати власноруч заповнену анкету чи фотокартки – у вас їх просто не приймуть. Без суду зробити паспорт за 170 гривень, на жаль, швидше за все не вийде. Але є й інші підводні камені. Так, при поданні документів в ДМС вимагають довідку про несудимість. Робити її потрібно в ДСО і займає це від 10 до 30 днів. Інший варіант – прийти в ПП “Документ”, яке подасть всі документи та зробить цю довідку за вас за символічну плату в кількасот гривень. Дивимось в постанову КМУ №231 і бачимо, що серед офіційних документів на закордонний паспорт потрібно:
1. Паспорт громадянина України (бажано мати з собою дві ксерокопії – прим. авт.)
2. Ідентифікаційний код (+ ксерокопія – прим. авт.)
3. Дві фотокартки розміром 3,5х4,5см (не потрібно, якщо платите 377грн)
4. Заповнена анкета-заява (не потрібно, якщо платите 377грн)
5. Військовий квиток для чоловіків віком від 18 до 25 років (+ксерокопія – прим. авт.)
6. Квитанція про плату державного мита
   Згідно законодавства ДМС сама повинна досліджувати вашу біографію на предмет судимості, якщо в неї виникнуть якісь підозри. Тому при поданні документів спокійно посилайтесь на законодавство, якщо потрібно підпишіть дозвіл на обробку ваших персональних даних паспортною службою, та чекайте місяць часу. Якщо є потреба зробити паспорт в коротший термін, то 10-денне виготовлення документу обійдеться вам в подвійний тариф.
Якщо ж ви вирішили зробити другий закордонний паспорт, то додатково доведеться оплатити 60 гривень за те, що ви залишаєте у себе перший та обгрунтувати необхідність такого вчинку. Простого формулювання – для частих поїздок закордон, як правило, цілком вистачає. Другий паспорт допоможе не залежати від подання іншого на візу, дозволить відвідати країни, в’їзд в які неможливий при наявності штампу ворогуючої з нею сторони (наприклад, Ізраїль та арабські країни, що підтримують Палестину; Азербайджан та Вірменія).
    Ще один момент, зазвичай на подання документів люди приходять за місцем прописки та по запису. Для прикладу, в Івано-Франківську запис відбувається на місяць вперед. Проте навіть в цьому випадку ви можете прийти зі всіма необхідними паперами, оплатити державне мито та чекати поки черга по запису вичерпається або хтось з зареєстрованих на подання документів не з’явиться. Як правило, така ситуація не рідкість, черга рухається швидко і протягом двох годин часу реально це зробити. Перевірено на собі.
    З цих двох історій напрошується кілька висновків. По-перше, поки ми самі не почнемо чинити так, як підказує совість, нічого не поміняється. Навіть в ситуації, коли виходу немає – він є, просто не такий очевидний та простий. По-друге, побороти систему та бюрократію за один день не вийде. Головне не здаватись і нагадувати собі та іншим про те, що навіть малий крок для зміни існуючого стану речей – це крок вперед. По-третє, ніколи не зайве нагадати іншим людям про те, за законами якої країни вони живуть та для якого народу працюють – це теж має який-не-який вплив.
    Залишається сподіватись, що все, що відбувається зараз, робиться не просто так. Люди, які хочуть змін та роблять все для цього, не можуть не добитись своїх цілей.

Діліться з друзями та залишайте свої думки в коментарях!
    Схожі статті:
    Як безплатно попасти в найкращі музеї Європи?
    Правила подорожей Пауло Коельйо
    Програми про подорожі або Чи може телебачення бути корисним?

    Залиште відгук

    Ви повинні бути авторизовані, щоб залишити коментар.