Повз Кутаїсі. Печера Прометея

 Мрії про Грузію вже давно засіли в мене в голові. А після червневої самостійної поїздки в Сакартвело лише зросли з новою силою. Тому два з половиною місяці з червня по кінець серпня сприймались як неймовірно довге очікування чергової пригоди. Цього разу я вже не їхав сам.. На диво зібралось аж 10(!!) бажаючих розділити цю мрію, і від того було трохи тривожно. Ніколи не організовував таку кількість людей кудись крім святкування днів народжень чи походів у Карпати. Але, як відомо, все колись трапляється вперше..

;-)

 Маршрут складався досить довго і з часу виходу основної статті про Грузію перетерпів деяких змін. В нього вносили корективи нові враження, погодні умови і, навіть, кінофестиваль! Хоча про все по порядку…

Оскільки ми прилітали в Кутаїсі, то було вирішено перший день присвятити околицям другого за величиною міста Грузії та водночас столиці Імеретії. Насправді, саме по собі Кутаїсі нічим особливим не вирізняється (нехай пробачать мені його жителі) крім, мабуть, будівлі парламенту, який “переселив” сюди Саакашвілі під час свого правління і справжнього грузинського базару, яких навіть в Тбілісі залишилось не так багато.

 Практично вся подорож повинна була відбуватись на джипах, тому в плані мобільності вона значно якісніше вирізнялась від червневої поїздки автостопом та маршрутками. По прильоту ми вирішили поїхати в місто перекусити та закупитись продуктами, а до вечора добратись до місця ночівлі. Залишалось основне питання-що побачити по дорозі?

:-)

   Навколо Кутаїсі є досить багато цікавих місць. Проте коли доводиться робити вибір, все стає більш-менш очевидним. З одного боку зовсім поруч є величний Гелатський монастир та катедральний собор Баграта, з іншого-трохи далі від міста, можна побачити найбільшу карстову печеру Грузії та неймовірної краси каньйон. 

   Коли всі організаційні моменти були завершені, ми відправлись в сторону Цхалтубо (Tskhaltubo). Добратись в це місто можна також маршруткою з автовокзалу Кутаїсі, проте далі-лише машиною. Нашою першою метою була печера Куміставі.

Хоча вона була знайдена ще в 1984 році, проте лише зовсім недавно (в 2011 році) її відкрили для відвідування. Поштовхом для цього став візит тодішнього президента Грузії Міхаїла Саакашвілі, який був вражений неймовірною красою природнього чуда. Тоді і визріла ідея привести її до ладу, зробити туристичним об’єктом та назвати печерою Прометея. Не знаю звідки в нього ці дані, але нібито саме в цьому районі легендарний Прометей був прикований до гір за те, що дав людям вогонь.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_17
:-)

В будь-якому випадку краса печери ховається точно не в назві.   Весь комплекс складається з трьох частин – Офічо, Орпірі та власне Куміставі, які зараз з’єднані між собою, проте тисячі років тому були розділені обвалом породи.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_03
:-P

   Вхід з людини коштує 6 ларі (близько 30 гривень), в які входять послуги гіда. Чесно кажучи, в момент, коли попадаєш всередину, просто не хочеться нікого слухати.  Тим більше, що гіда все одно не надто добре чути.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_04
;-)

   Ми потрапили всередину комплексу в момент, коли температура на вулиці була близько 32 градусів тепла. В самій же печері вона не міняється цілий рік, тут завжди +14, а тому влітку можна трохи освіжитись, а взимку зігрітись.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_05
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_09

   Теперішня довжина маршруту печерою складає близько 1,5 кілометра. З кожним роком вона зростає, адже відомо, що загальна протяжність комплексу досягає 20(!) кілометрів.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_06
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_07

   Всі зали, які доступні для відвідування (наразі близько 17), мають неймовірну різнокольорову підсвітку. Складається враження, що ти попав в якесь підземне королівство.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_13
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_08

   В печері протікає джерело, яке в результаті формує дуже красиве озеро. На жаль, під час наших відвідин воно було закрите у зв’язку з якимись технічними роботами. До речі, за додаткову оплату (7 ларі) по ньому можна проплисти на човні!

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_10
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_15
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_11
:-)

   Над оформлення печери працювали дизайнери з Німеччини, хоча з такою кількістю обвісних стін, сталактитів та сталагмітів-ніякого дизайну і не потрібно. Природа про все потурбувалась сама. 

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_12
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_14
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_16

   Неймовірно задоволені прогулянкою підземеллями та розчаровані необхідністю знову повертатись під палюче сонце, ми попрямували до машин, щоб відправитись в сторону Мартвілі.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_22
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_19
:-)

   Каньйон, що знаходиться, в цьому районі був знайдений теж відносно недавно. Люди кажуть, що десь в цих місцях знаходили рештки динозаврів. 

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_20
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_28
:-P

   На рахунок велетенських ящерів не впевнений, але те, що від Мартвільських каньйонів віє доісторичними часами-факт. Навіть те, як виглядають порослі мохом дерева, мимоволі відносить в часи Юрського періоду. 

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_23
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_24

   Ми ж приїхали, щоб насолодитись природою та скупатись в неймовірно чистій та холодній воді ріки Абаша.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_21
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_27
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_30

   Каньйони надзвичайно красиві, але як і в більшості чудових місць, з кожним роком зростає кількість відвідувачів, а з ними і сміття. Виникає величезне бажання побувати там в той момент, коли ніхто не пропонує надувний човен напрокат, поруч не розпивають вино і чачу, а в кущах не видно пустих пластикових пляшок.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_26
Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_25

   Після кількагодинного перебування біля Мартвільських каньйонів нас чекав перший фантастично красивий захід сонця по дорозі до Чхороцху (Chkhorotsku), де ми мали оселитись в гестхаузі.

Повз Кутаїсі_Мартвілі_печера_Прометея_31
:-)

    Оскільки в Кутаїсі ми грунтовно закупились, то в перший вечір вирішили готувати шашлик самі.  Що цікаво, грузини не мають звички маринувати м’ясо так, як до цього звикли ми. За півгодини до смаження його просто заливають білим сухим вином, яке в результаті повністю просочується в м’ясо. Після цього трохи спецій і, вуаля, мцваді(як його називають жителі Грузії) готовий до приготування.

   Під добре вино та м’ясо ми зустріли день незалежності України, поспівали народних пісень та пішли переосмислювати все, що встигли побачити. Так закінчився наш перший неймовірний день в Сакартвело. Попереду чекали гори

12 спогадів про Уганду

Країни африканського континенту, як правило, займають в нашому інформаційному просторі надзвичайно малу частку. Що, наприклад, ми можемо розповісти про Уганду? Швидше за все, практично нічого. Колись прем’єр-міністр Великобританії Уінстон Черчілл назвав цю країну перлиною Африки. З того часу вже минуло багато років, але його слова не втратили актуальності. В Уганді є на що подивитись та чому здивуватись. І мова не лише про природу..

   1. Старий термінал аеропорту

   Місце по-справжньому легендарне. А все тому, що в 1976 році тут приземлився захоплений палестинцями літак авіакомпанії AirFrance з двома сотнями заручників на борту. В результаті частину з них відпустили вже невдовзі, інша частина – ізраїльтяни, особи єврейського походження та екіпаж літака (106 чоловік), залишилась в полоні у терористів. Для звільнення заручників ізраїльською армією було відправлено чотири літаки “Геркулес” з більше ніж 200 бійцями елітних спецпідрозділів. Операція носила назву “Кульова блискавка” і відбувалась з відповідною швидкістю. Терористи, що слідкували за полоненими, були знешкоджені вже за 15 секунд (!) після висадки військових, а вже за годину перший літак із заручниками успішно вилетів з аеропорту Ентеббе. Втрати під час штурму терміналу були мінімальні, по своїй необачності загинув один з заручників, а вже наприкінці операції пострілом в спину вбили керівника штурмового підрозділу, старшого брата майбутнього прем’єр міністра Ізраїля Беньяміна Нетаньяху – Йонатана. Зараз старий термінал використовується угандійською армією та ООН, а на території летовища до цього часу залишаються старі літаки тієї епохи.

2. Марабу

   Ці величезні птахи настільки ж звичні для угандійців, як для нас – ворони чи голуби. Часом здавалось, що всі дерева в Кампалі, столиці Уганди, окуповані  зграями цих дещо незграбних лисих пернатих. Марабу живляться ящірками, гризунами, комахами, але основною їжею залишається падаль. В таких містах, як Кампала, птахи мають достатньо харчів, завдяки смітникам та не надто хорошим санітарним умовам в багатьох районах столиці.

3. Безпека

8-)

   Уганда стала, мабуть, першою країною, де мене обшукували, як мінімум, тричі на день. В 2010 році сомалійська ісламістська організація “Аш-Шабаб” здійснила в Кампалі два теракти, внаслідок яких загинули 74 людини. Щоб запобігти повторенню такої трагедії, при вході в будь-яке громадське місце тепер стоїть охорона з металодетекторами. Немає значення чи ви вже вдесяте заходите в готель, чи йдете в супермаркет або кафе – вас завжди перевірять, рюкзак та машину обшукають, і лише після цього ви зможете пройти далі. Чесно кажучи, такий підхід до безпеки трохи надокучає, проте останні чотири роки в Уганді спокійно, і, мабуть, такі дії теж цьому сприяють.

4. Місцева їжа

:-)

   Основним продуктом в Уганді є матоке – різновид бананів, без яскраво вираженого смаку. Їх можна готувати по-різному, але найбільш популярними є тушковані та у вигляді пюре. Ціна за тарілку матоке з рисом та м’ясом в придорожніх забігайлівках коливається в районі кількох доларів. Чесно кажучи, їв одного разу, і  рис був смачніший.

Проте найсмачнішим з того, що довелось спробувати в Уганді, все ж були фрукти. Так як у нас при дорозі продають яблука, у Східній Африці торгують ананасами, манго та джекфрутами. Ананаси, до прикладу, в півтора-два рази більші за ті, що привозять до нас з Еквадору, і досить суттєво відрізняються на смак.

Останні є найбільшими їстівними плодами серед тих, що ростуть на деревах, та можуть досягати 34 кілограм за вагою. Якщо ж плід розколоти, то всередині він схожий на маленькі болгарські перці.

5. Вода

   Проблема питної води в країнах Африки стоїть досить гостро. Внаслідок наявності в місцевій воді великої кількості бактерій, до яких наші організми просто не пристосовані, нею краще не користуватись за жодних обставин. Саме тому для пиття чи навіть чистки зубів використовують запломбовані пляшки з питною негазованою водою. З тієї ж причини краще не замовляти напоїв з льодом.

:-P

Щодо напоїв, то в Уганді ще з колоніальних часів розпочали вирощування кави та чаю, який тут п’ють так само як і в Англії, з молоком. А угандійська арабіка є одним з найкращих сортів в Африці і складає близько 95% загального експорту країни. З алкоголю країна виробляє кілька власних сортів досить доброго пива (Castle,Club,Eagle та Nile Special) та дешевого і не такого доброго джину.

   6. Національні парки

   На жаль, в жоден з них так і не довелось потрапити, проте національні парки Уганди-це дуже вагома причина, задля якої до країни щороку приїжджають тисячі мандрівників та туристів. Сафарі до парку Королеви Єлизавети дасть можливість побачити в природному середовищі левів та слонів, гіпопотамів та буйволів. Крім цього тут можна зустріти 611 різних видів птахів, що є найбільшим показником серед всіх заповідників світу.

Також в  Уганді знаходиться єдине місце у світі, де проживає популяція голубих горил. На трекінг до джунглів національного парку Бвінді потрібно витратити 300 доларів та мінімум три дні часу, проте, як на мене, це того варте.

   7. Обмін валют

   Офіційною валютою країни є угандійський шилінг. Курс до долара близько 2700 UGD = 1 USD. Проте найцікавіше те, що при обміні куп’юр різного номіналу ви отримаєте зовсім інший результат. Не знаю з чим це пов’язано, проте для номіналів менше 50 доларів курс буде на 100-150 шилінгів менший. Тому вести з собою дрібну американську валюту в Уганду не варто.

    8. Рафтинг

   Вже досить багато про це писав, тому підсумую коротко. День в рафті на Білому Нілі є однозначно одним з найкращих спогадів цього року. А ще – це спосіб зустріти нових друзів. Беріть в руки весло і вперед-не пожалієте!

9. Сувеніри

:-)

   Базар із сувенірами в Кампалі заслуговує окремої уваги. По-перше, речі там досить дешеві, а тому без подарунків для рідних та друзів ви звідти точно не залишитесь. По-друге,  де ще можна купити вертоліт з кришок від пива чи сережки зроблені з кістки?

10. Реклама

   Часом нарікають, що в нас забагато зовнішньої реклами. Для того, щоб зрозуміти, як саме не потрібно розміщувати рекламу та в яку сторону ми можемо прийти, якщо з цим видом “підприємництва” не боротись, достатньо глянути на вулиці Кампали.

11. Бода-бода

   Китайські або індійські мотоцикли з двигуном в 125 куб.см. – мабуть, найпопулярніший спосіб пересування в Уганді. Дивна назва пішла від англійського слова “border” – кордон. Культура використання спочатку велосипедів, а потім і мотоциклів з місцями для пасажирів пішла від потреби в перетині кордону між Кенією та Угандою. А оскільки люди їздили в обидві сторони, то і слово “кордон” повторювали двічі.

На бода-бода возять всіх і все. Варіації на цю тему просто невичерпні: троє пасажирів з дітьми на одному мотоциклі-легко, пасажирка з козою в руках чи чоловік з двометровою шибою-без проблем. Внаслідок відсутності будь-яких засобів безпеки, аварії за участю бода-бода трапляються доволі часто. Кажуть, якщо доплатити водію трохи зверху (долар чи близько того)-він повезе вас набагато безпечніше. Перевіряв-не подіяло.

:-)

12. Віза та добирання

;-)

І насамкінець те, що цікавить кожного з нас перед початком кожної подорожі. Добиратись в Уганду найкраще літаком, оптимальним по співвідношенню ціна-якість-зручність є Turkish Airlines, які мають майже прямий рейс зі Стамбулу до Ентеббе з годинною зупинкою для висадки пасажирів в столиці Руанди – Кігалі. Щодо візи, то для громадян України вона потрібна, проте дістати штамп в паспорт можна просто на кордоні, оплативши 50 доларів та заповнивши іміграційну картку. З 1 січня 2014 року існує домовленість між Кенією, Угандою та Руандою про так звану єдину візу, яка повинна коштувати 100 доларів і мала б дозволити відвідати всі три країни одночасно. Але в Африці часто стається не так, як плануєш, тому краще готуватись до варіанту, коли візу в кожній країні треба буде брати окремо.